Низка полемічних статтей про діяль- ність "Фемен", що їх надрукувала за останній час "Критика", є доволі ви- разним відбитком широкого спектру медійних оцінок цієї унікальної (для України) групи – від ентузіястичної підтримки до гострого несхвалення. Лариса Лісюткіна у позитивній, дуже зваженій та переконливій статті (ч. 3-4 за 2011 рік) стверджує, що "Фемен" можна розглядати як пози- тивний соціяльний рушій змін. Полі- тизоване вуличне мистецтво стало важливим чинником у постсо- вєтському просторі, і це робить групу конструктивною поту- гою. Натомість скептично на- лаштована Єлєна ?апова в тому ж таки числі "Критики" у при- крому відгуку на статтю Марії Маєрчик та Ольги Плахотнік, опубліковану в ч. 1-2 за 2011 рік, закидає авторкам, що ті не- правильно тлумачать мотиви оголеного протесту "Фемен" проти соціяльної несправедли- вости: вони мовляв, переочили найкритичніший елемент ана- лізу – клас. "Фемен", наполягає вона, є мар?іналками, адже вони походять із нижчого класу з меншими можливостями, тож їм можна пробачити порушен- ня суспільних норм, викорис- тання власних тіл у будь-який можливий спосіб. Авторкам, уїдливо заявляє ?апова, слід було це розуміти, а не ле?ітимі- зувати акції "Фемен" відповідно до того, що вони кажуть самі про себе в інтерв'ю.

Не витворено ще загальних рамок і засновків для публічної дискусії прихильників і критиків феномену "Фемен" – відомо тільки, що ані при- хильників, ані критиків не бракує. Я хотіла би висловити власний погляд на це явище.

Проголошення незалежности України 1991 року розпочало процес дистанціювання українок від тоталі- тарного совєтського минулого. Праг- нучи утвердити свою етнічну унікаль- ність, вони відкидали колективну ква- зимаскулінну совєтську модель квінтесенціяльного жіноцтва – на користь "охоронниці домашнього вогнища", ле?ендарної Берегині. Стверджуючи розширення жіночих прав і можли- востей, вони створили важливі зв'язки зі своїм минулим, сягнувши праіс- торичного символу української куль- турної ідентичности – історично ма- тріярхального суспільства. Образ Бе- регині було вилучено з контексту і вмонтовано наново – структурно й історично – в інакші обставини, за- тим спроєктовано на сучасний куль- турно детермінований жіночий стере- отип, аби зреанімувати давню пара- дигму ідеальної жінки, яка є прикла- дом і "домашньої Мадонни", і її су- часного відповідника – "матері на- ції". Відсилання до Берегині заколи- сували українських жінок хибним відчуттям власної центральности, сприяючи дальшому утвердженню чоловіків на позиціях усвідомленої зверхности.

Поділяючи заперечення панівних цінностей, закорінених у комуністич- ну ідеологію, не всі жінки в Україні, однак, були схильні ідентифікувати себе з неотрадиціоналістським уяв- ленням про жіночність – хоча існував сильний культурний зв'язок, який важко було подолати. Хтось обирав візію української жінки у сенсі захід- ної "витончености". Поряд із конти- нуумом відкинутих соціяльних норм цілий калейдоскоп життєвих стилів залучився у формування нової моделі жіночої ідентичности. Цей відхід гні- тючого колективного минулого тво- рив відчуття індивідуальности й осо- бистої свободи – важливого психоло- гічного дистанціювання від загально- го стада.

Мета реформ, однак, містила фа- тальну помилку. Перебуваючи у пе- реважно консервативному постсовєт- ському оточенні, багато жінок, часто навіть і самі реформаторки, все ще були нездатні побачити гегемонічну патріярхальну культуру перехідного світу, в якому вони тепер жили, вповні усвідомити своє становище ниж- чих істот, що підтримують систему влади, де домінують чоловіки, які підтримують субординацію силою переконання, за допомогою ефектив- ного процесу акультурації. Через об- тяженість України цим історичним ба?ажем ?ендерна нерівність вияви- лася тривкішою, ніж здавалося спо- чатку.

Основною причиною гальмування значущих змін у просуванні жіночих прав був світогляд самих жінок.

За кількома винятками, перша лава (прото) феміністок спрямовува- ла свою енергію на лобіювання короткострокових вигод, безперестанку за- кликаюючи створити умови, які уможливили би спеціяльні поступки для жінок. Особливо наголошували ба- жання поєднати материнські обов'язки та професійне життя, одним сло- вом – створити середовище, де "жін- ка могла би бути жінкою". Поширен- ня культу неусвідомленої парадигми есенціяльного материнства, замаско- ваного під заклик усунути нерівність жінок, затуманювало потребу нової, ефективнішої парадигми жіночности й ?ендерної рівности. Відсилання до жіночих есенціялістських якостей і майже сліпа віра в те, що сила намі- ру визначає результат упровадження політики, стримували і масштаби, і темпи реформ. А тому, попри безпе- речні успіхи піонерок реформування (протофеміністок) у боротьбі проти дискримінації за ?ендерними ознака- ми, багато чого не було досягнуто. Суворі факти показали, що побудова будь-якої масштабної групи тиску з реальними можливостями щось змі- нити вимагає невпинної боротьби і ніколи не слід випускати з уваги ймовірність поразки.

Що має бути зроблено?

Будь-який соціяльний рух після за- родження наражається на перешкоди, розвивається нерівномірно і з труд- нощами, прокладаючи шлях через людський спротив до культурних змін. Наступні десятиліття постав- лять Україну перед іще більшими ви- кликами щодо досягнення консенсу- су в питанні жіночих прав, навіть як простого усвідомлення прикладів де- далі ширшої дискримінації жінок. Нарешті, у змаганні за ?ендерну рів- ність треба усвідомлювати, що бачен- ня її мусить оновлюватися відповідно до вимог часу. Це особливо актуально в умовах мінливої політичної атмосфери сучасної України.

Потреба захищати і просувати права жінок спричинила появу відпо- відних організацій, але щоби вийти за межі усталених патріярхальних об- межень, їх мусить бути суттєво біль- ше. Прихід до влади у 2010 році но- вої, відверто сексистської адміністра- ції, що керується гегемонічною патрі- ярхальною ціннісною системою, ста- вить дуже серйозну перешкоду на шляху до ?ендерної рівности, хоча можливо, що якоїсь миті репресивні методи зазнають невдачі й спричи- нять запеклий опір. Оцінивши свої здобутки за останні два десятиліття, захисники прав жінок почали усві- домлювати, що, зважаючи на таку не- безпеку, настав час піднести бороть- бу на вищий рівень, творити ефектив- ніші соціяльні мережі заради змін. За таких умов нового пробуджен- ня, 2008 року на історичну арену ви- йшли політично радикалізована мо- лодь і ?ендерні активісти, які намага- ються стати голосом жінок і обстою- вати їх рівність. Вони стояли біля ви- токів хвилі опозиції до нещодавно встановленої постсовєтської системи цінностей, спертої на неотрадиціоналістських погля- дах на жінку, що заступили по- передні комуністичні ідеали. Словами Дороті Годжсон і Етел Брукс: "Вік виявляється захопливим динамічним пере- буванням, яке формує види ак- тивізму". Саме різні молодіжні групи взялися за ті виклики, перед якими, попри всі зусил- ля, спасувало попереднє поко- ління. Сучасні приклади непо- кори різні, але мають спільну рису: вони дедалі більше ви- глядають як акції молодих лю- дей, що демонструють ради- кальний поворот від минулого у своїх поглядах і спостере- женнях. Тепер вони наполяга- ють на активнішій ролі у про- суванні рішень соціяльних проблем.

Навесні 2008 року здавало- ся, що початковий постсовєтський статус-кво в Україні вдасться повали- ти. Примарна перебудова почалася 2007 року, з оголошенням річної на- ціональної інформаційної кампанії "Україна 2015" під егідою ООН. Поки що все на етапі декларацій, але зміни назріли. На гребені цього сплеску реформ у Києві виникла гру- па активістів, яка набула форми неза- лежної студентської організації під назвою "Фемен".

Рожева бри?ада вступає в бій

Сходження "Фемен" до слави поча- лося з докорінної зміни природи пу- блічного протесту. Організація вдава- лася до руйнівних пародій, спрямова- них на розхитування корумпованих владних структур заради ?ендерної справедливости. На відміну від попе- редників, ця постмодерна група ради- кальних молодих жінок виросла у відкритому, демократизованому суспільстві. Анна Гуцол, яка 2007 року повернулася зі США, де перебу- вала за програмою обміну лідерів, була певна того, що задля втілення вкрай необхідних змін жінки повинні взяти ініціятиву в свої руки і стати провідниками трансформації.

Відтак у травні 2008 року Гуцол заснувала "Фемен" – групу, яка не мала ні організаційних, ні історичних попередників в Україні. Її девізом став вислів "Україна – не бордель", а візитівкою – рожевий кольор. Гуцол заявила про намір утверджувати жі- ночий активізм і спонукати жінок по- вставати проти безлічі несправедли- востей, із якими вони стикаються.

Водночас вона та її прихильниці від- кинули ярлик фемінізму (хоча, не ро- зуміючи його значення, своїми діями вони підтримували його цінності). Протести почалися з мітин?ів проти проституції, але скоро їх заступили іронічні пародії на жінконенавис- ницькі практики – у формі вуличного театру, що імітував фізичне насиль- ство, ?валтування й експлуатацію жі- нок. Вуличний театр став для них те- риторією гри, яка творила простір для взаємодії зі звичайними перехо- жими; ця гра через пародію показува- ла руйнівні антижіночі стереотипи. Хоча їхньою візитівкою швидко ста- ли протести топлес, початково вони не належали до їхнього дисидент- ського іміджу.

"Фемен" постала з пошуків ?ен- дерної справедливости першої хвилі протофеміністок, але обрала ради- кальні, нетрадиційні форми протесту, щоб усунути і залишки комуністич- них цінностей, і неоконсервативні новотвори, що витіснили їх. Довго- строкові плани цієї нонконформіст- ської організації передбачали залу- чення до основного складу від трьох- сот до чотирьохсот активістів, що були б соціяльно свідомі й мали яскраві лідерські якості, а також були здатні успішно кидати виклик зло- чинній владі й усьому спектру соці- яльних хвороб країни. Гуцол вбачала в цій групі за інтересами – вбраній у рожеве бри?аді, уславленій як най- радикальніший феміністичний рух у сучасній Европі, – зародок офіцій- ної політичної організації. Її запові- тною мрією було заснувати жіночу партію і зробити її найвпливовішою жіночою політичною силою в усій Европі, – але тепер Гуцол зосереджу- ється на активізмі як ефективному першому кроці у створенні коаліції захисників прав жінок в Україні. Коментар Годжсон і Брукс, ви- словлений в іншому контексті, влов- лює дух дисидентської активности "Фемен": "Образи та дії можуть роз- ширювати, доповнювати, збагачувати й ускладнювати те, що не можна пе- редати тільки словами". Прихильни- ці "Фемен" заходилися виявляти свою незгоду з панівними соціяльни- ми кодами, вдаючися до зухвалих ін- новаційних образів і дій: скандаль- них демонстрацій, екстрава?антних вуличних вистав, що зображують сцени фізичного насильства, з?валту- вання й експлуатації, гострі конфрон- тації з владою й, останнім часом де- далі частіше, політичних мітин?ів та акцій громадянської непокори. Найчастіше гостру манеру їхніх про- тестів, зокрема загальновідомі ого- лення в публічних місцях, глядачі сприймають неправильно чи став- ляться до них із підозрою, навіть зне- важливо, особливо ті, кому бракує аналітичних якостей, щоб зрозуміти, які явища є об'єктами пародій і теа- тру. Але, наполягає Гуцол, хоча так- тика може бути екстремістською (а для когось навіть образливою), роз- дягання – найефективніший спосіб привернути увагу до завдань "Фе- мен". Це розпалює уяву публіки, про- вокує дискусії про проблеми жінок, створює соціяльні зв'язки, розвиває мережі й альянси, а також мобілізує активну громадську підтримку ?ен- дерної справедливости.

Хоча спочатку протести "Фемен" було спрямовано проти двох лих – проституції й торгівлі жінками, зго- дом організатори додали до свого по- рядку денного сексуальну експлуата- цію у вишах. До "Фемен" належать здебільшого студентки, тож природ- но, що це переросло у широкі протес- ти. Молоді жінки, особливо з провін- ційних університетів, почали розпові- дати жахливі історії про те, як їх зму- шували займатися сексом (деколи сту- дентки навіть вкорочували собі віку) в обмін на вступ до вишу чи отриман- ня стипендії, місця у гуртожитку або оцінок. Під час широко висвітленої у ЗМІ кампанії за відповідальність чиновників і реформи активістки "Фемен" підняли плакати з гаслами проти сексуальних домагань виклада- чів та адміністрації університетів до студенток за оцінки й стипендії. Од- ним із найнесподіваніших виявів про- тесту проти корупції інституцій висо- кої школи став майже порнографіч- ний "театр абсурду", показаний перед будівлею міністерства освіти. Вулич- не дійство зображало студентку, про- вокативний вигляд якої свідчив про те, що в обмін на оцінку вона уклала сексуальну "угоду з дияволом", і про- фесора, більше схожого на сутенера, якому вона здає роботу. Йшлося про контраст між прагненням освіти і її принизливою ціною в українських освітніх закладах через корумпова- ність академічного середовища.

Сила політики

Хоча спочатку політика не входила до програми "Фемен", із часом пи- тання, не пов'язані безпосередньо із жіночими проблемами, стали важли- вою метою жіночої опозиції до про- гнилої системи. Скажімо, 19 жовтня 2008 року протестувальниці, маючи намір показати брудну природу укра- їнської політики, роздягнулися до бі- кіні й влаштували жваву акцію, бо- рюкаючись у болоті перед будівлею Кабінету міністрів.

Мірою зростання уваги медій до організації та її популярности в світі акції "Фемен" набули іншого спряму- вання: початкову боротьбу з прости- туцією та поширенням міжнародного іміджу України як великого дешевого борделю заступила радикальна опо- зиційність, націлена на широкий спектр політичних, соціяльних та еко- номічних питань. Карнавальні вбран- ня залишилися, але 2009 року "Фе- мен" почали з'являтися топлес, а ву- личний театр поступився мітин?ам і новим політичним конфронтаціям. Протягом президентської кампанії в Україні у лютому 2010 року, напри- клад, протестувальниці "Фемен" де- монстрували свої об?рунтовані побо- ювання щодо погіршення якости української політики. У день голосу- вання шестеро протестувальниць проникли на виборчу дільницю, на якій мав голосувати Янукович, і вла- штували пікет проти фальсифікації виборів і корупції взагалі. Оголені до пояса протестувальниці лише заклеї- ли навхрест синіми стрічками пипти- ки на грудях. Члени виборчої комісії застигли від несподіванки, тим часом демонстраторки розгорнули плакати, які ховали під пальтами, коли при- йшли, зі словами "Не продавай свій голос! Не будь повією!". "Політики нас ?валтують!" – гукала одна з про- тестувальниць, поки охоронець мар- но намагався вигнати їх із приміщен- ня. Згодом їх таки витіснили надвір і поза об'єктивами телекамер зааре- штували, висунувши добре напрацьо- ване звинувачення у хуліганстві. Ор- ганізаторки з "Фемен" розцінили за- хід як дуже успішний: він мав гучний розголос у медіях, привернувши ува- гу до політичних проблем, що їх і на- магалися наголосити "Фемен".

Змагаючись у виборчих перегонах із Юлією Тимошенко, Віктор Януко- вич заявив, що його жінці-суперниці краще показувати свої примхи на кухні. Вигравши вибори із дуже ма- лою перевагою, він не забарився за- повнити свій уряд подібними до себе мізогінічними "офіцерами запасу" совєтської епохи. На посаду прем'єр- міністра він призначив найближчого соратника Миколу Азарова, якого часто називають викопним динозав- ром. Той негайно висловив своє ба- чення жінок у владі: на запитання, чому в його уряді самі чоловіки, він відповів, що "реформи – не жіноча справа". Заява Азарова викликала шквал критики і в Україні, і в Захід- ній Европі. Медії підкидали хмизу у вогнище, знову й знову демонстру- ючи цей запис.

Реа?уючи на а?ресивні сексистські коментарі новопризначених високо- посадовців і відчуваючи, що патріяр- хальні норми у такому середовищі за- кріпилися ще міцніше, "Фемен" вда- лися до іншої тактики, тимчасово змінивши свій треш-імідж на консер- вативніший. Білі футболки й строгі сірі штани прийшли на зміну їхній звичній напівоголеності з часів, коли вони намагалися привернути увагу міністрів. Але дедалі частіше протес- тувальниці, на противагу попередній, "цивілізованішій" протидії їхнім ви- ступам, наражаються на вороже нала- штовану стіну міліційних спецпідрозділів. Усього за два роки "Фемен" ево- люціонували від організації, зорієн- тованої на права жінок, до радикаль- ної політичної опозиції щодо крем- лівської тактики, яку наслідує тепе- рішній український уряд. Діяльність "Фемен" тепер містить драматичні акції протесту проти обмежень сво- боди слова й демократичних свобод. Вплив і помітність "Фемен", зазна- чив в онлайновому "Інтерв'ю з новими молодими українськими активіс- тами" (2010) Дейвіс Ферис, далі зрос- тали, принаймні в той час.

Quo vadis?

Реакційний уряд, який нещодавно прийшов до влади, цілком змінив по- літичний ландшафт України. Постій- ний виклик мовчазному тискові що- денного життя набув нових складнос- тей і більшої серйозности. Невдала спроба України розв'язати свої кри- тичні соціяльні хвороби за попереднього "помаранчевого режиму" по- кликала до життя дві протиборчі сили: уряд, що намагається встанови- ти поліційну державу, та постмодерну ?енерацію радикалізованих активіс- тів, які готуються кинути виклик повзучому авторитаризмові па- нівної владної структури-геге- мона.

Наприкінці 2004 року укра- їнська Помаранчева революція змобілізувала маси молодих лю- дей для колективної відповіді на фальсифікацію виборів. Як ка- жуть Годжсон і Брукс, "можливі види та вияви активізму <...> за- лежать від збігу історичного мо- менту і географічного місця". Виглядало, що для України істо- ричний момент настав разом із Помаранчевою революцією, си?- налізуючи, що cконсолідована демократія вже на відстані про- стягнутої руки. Проте на поча- ток 2010 року стало очевидно: революційна ейфорія розвіяла- ся, помаранчеві лідери зрадили свої революційні обіцянки, по- ринувши у виснажливу міжу- собну боротьбу, що повалила їх і піднесла до влади раніше здискреди- тований режим Віктора Януковича. Майже негайно країна почала прикре зворотнє сповзання до совєтського ав- торитаризму. Тож постає питання, чи теперішні владні ділки успішно придушать молодіжний ентузіязм нонконформістів, таких, як "Фемен" та їхні прихильники, разом із їхньою метою породити всебічну демокра- тію? Чи зроблять нові політичні ліде- ри ту саму помилку, як багато репре- сивних режимів у минулому, перегра- ючи самих себе, коли вирощують ту опозицію, яку самі ж намагаються брутально придушити?

25 лютого 2010 року Віктор Яну- кович, двічі засуджений криміналь- ний злочинець, пройшов інав?урацію як четвертий президент України. Де- монструючи майже патологічний страх перед публічною критикою, його соратники негайно спробували заборонити політичні зібрання та за- ткати рота пресі, вдаючися до бру- тальної поліційної тактики. У відпо- відь 17 липня 2010 року на мирне зі- брання молодих людей, що протисто- яли ухваленню закону, який мав забо- ронити мирні зібрання, попередньо не узгоджені з владою, на головний май- дан Києва прийшли сотні молодіжних активістів. Вони здобули тимчасову перемогу, але, як дуже скоро показали подальші події, нетривку.

Мітин? за свободу зібрань відбув- ся слідом за проведеною з нагоди пер- ших ста днів Януковичевого прези- дентства демонстрацією "Фемен" проти обмеження демократичних сво- бод і свободи преси. 2 липня 2010 року демонстрація "Фемен" набула квазиінтернаціонального забарвлен- ня. У сміливому порушенні протоко- лу гологрудий контин?ент жінок із "Фемен" вітав держсекретаря США Гіларі Клінтон на Софійській площі під час її візиту до Києва. У напівого- леному вигляді вони просили її захис- тити права жінок під час майбутньої зустрічі з президентом Януковичем (що було опубліковано онлайн у "Clinton Greeted by Bare Breasts of Ukrainian Women"). Візит Путіна до України в листопаді 2011 року дав іще один привід для розширення протест- ної діяльности "Фемен", а саме – втручання Росії в українські внутріш- ні справи. У традиційних вінках, із українськими прапорами й прикраса- ми демонстрантки співали "Україна – не Аліна", натякаючи на інтрижку Путіна з російською гімнасткою, що мало означати, що Україна – не кохан- ка Росії.

Мірою зростання слави "Фемен" мета її критики примножувалася, по- ширюючись на іноземні країни, де де- монстрантки порушували ширші між- народні питання. Це призвело до аре- штів (серед інших одразу пригаду- ються Туреччина та Швейцарія) і на- віть дикунської помсти місцевих владців у Білорусі, де з трьох активіс- ток "Фемен" брутально познущалися, перш ніж вивезти роздягнутими на українсько-білоруський кордон і ви- кинути без документів і грошей. У перші місяці існування "Фемен" українська влада, здавалося, не сприй- мала організацію надто серйозно, але на 2011 рік її учасниці дедалі частіше ставали жертвами арештів. Раніше їх просто забирали до відділку, звинува- чували в хуліганстві й зазвичай ви- пускали того ж дня. Тепер, каже Інна Шевченко, "вони почали арештовува- ти нас систематично" (і вимагати сер- йозних термінів ув'язнення). До ліде- рів "Фемен" пізно вночі телефонують зі Служби безпеки, ображають, по- грожують і вимагають припинити ді- яльність, або ж вони пошкодують.

Вплив протесту

Явище тривкої життєздатности "Фе- мен" ставить певні серйозні питання: чи ці активістки стали провісницями історичного процесу, ?енеруючи нові, сміливі риси протесту, чи "Фемен" зводиться до кліше, організації ексгі- біціоністок, які протестують заради самого протесту? Незалежно від того, які серйозні наслідки спричиняє про- тест, рано чи пізно його найскандаль- ніші вияви втрачають свою шокову силу, і їх мусять винаходити заново, щоб вони й далі були адекватними. Чи стала "Фемен" достатньо ефек- тивним, адекватним двигуном, щоби привернути громадську увагу до головних проблем України, чи змусила людей замислитися про них? Наше завдання не спекулювати про майбутнє "Фемен", а радше до- слідити природу й ефективність орга- нізації як сили громадської непокори, здатної вирізнятися у наш час. Для цього треба врахувати, що організація ?енерує і дає відповіді на питання щодо прав людини, корупції в уряді, ?ендерної рівности й глобального імі- джу України як квітучого секс- курорту для "сексопатів", попри те, що організація не має постійної про- грами та сформованого теоретичного під?рунтя. "Фемен" – це компіляція декількох ідеологічних учень, не останнє місце серед яких належить фемінізмові; втім, цей термін в укра- їнському суспільстві такий відразли- вий, що його уникають використову- вати як самоназву. Що спонукало "Фемен" розширити свою програму, перейнявшись такими питаннями, як підтасування голосів на виборах і цензура у ЗМІ, тоді як початкова мі- сія – привернути увагу до українських секс-індустрії та секс-туризму, що вже виходять з-під контролю, – віді- йшла на другий план. Насправді від часу започаткування групи проститу- ція як індустрія розрослася експонен- ціяльно. Спочатку організаторки "Фе- мен" лобіювали зміни до Конституції, які криміналізували би проституцію. Сподівання на це згасло з приходом президента Януковича. Проституція сьогодні є прибутковим бізнесом, за- надто прибутковим для ділків від вла- ди, щоб криміналізувати його. Влас- ники борделів тісно пов'язані з право- охоронцями, і корумповані законодав- ці, за чутками, добре заробляють на плодах цієї незаконної торгівлі. Лише за минулий рік прибутки від індустрії сексу за працевлаштування подвоїли- ся з сімсот п'ятдесяти тисяч до півто- ра мільйона доларів. За теперішнього уряду політична воля оголосити це поза законом є слабшою, ніж будь- коли раніше.

Також і в баченні жінки як рівного партнера немає особливого поступу, попри деякі здобутки в цьому напрям- ку. Це було висвітлено у статті "Kyiv Post" про нещодавнє засідання Верховної Ради, де йшлося про залучення більшої кількости жінок до політич- ного мейнстриму. Спікер парламенту Володимир Литвин наголосив поши- рене переконання (і вочевидь, власне) про нижчість жінки, вдавшись до бі- блійної оповіді про її створення з ре- бра Адама.

Привід замислитися, коли декла- роване бажання уряду залучити більше жінок до політики супер- ечить учинкам політиків, – як-от депутата Петра Мельника з Пар- тії ре?іонів, який намагався на- сильно викинути жінку-депута- та Ірину Геращенко (БЮТ) із ви- борчої дільниці під час місцевих виборів в Обухові Київської об- ласти.

Нещодавня жахлива історія групового з?валтування, спроби вбивства і спалення 18-річної Оксани Макар промовисто пока- зує ставлення до жінки як до людської істоти. Хоч як це при- кро, у медіях часто можна натра- пити на погляд звичайних лю- дей, у тому числі й матері одного з нападників, Лариси Погосян, котрі засуджують дії жертви. Як і багато інших, Погосян ви- правдовує мерзенну поведінку трьох молодих чоловіків (дітей чиновників) Оксаниною прово- кативною поведінкою. Ця думка під- креслює поширене переконання, що, мовляв, вона отримала те, на що за- слуговувала, як "жінка легкої пове- дінки" (що не доведено). Таке став- лення – не рідкість серед українців. Країна має довгу історію потурання злочинцям, які кривдять жінок (хлоп- ці є хлопці; дівчата повинні відповіда- ти за своє нещастя, коли вони обира- ють хибний шлях). Звинувачують жертву; суспільство засуджує її, тоді як нападника часто захищають. Укра- їнські жінки, ці "нижчі створіння з Адамового ребра", повинні відпові- дати вищим стандартам, ніж "чолові- ки, яких Бог створив правити ними"! Вони є тими, від кого вимагають від- повідальної поведінки. Цей дивний звичай відіграв свою роль і в іншому: нині, за чутками, витрачають великі суми грошей на захист монстрів-са- дистів, які намагалися спалити цю молоду жінку, щоби прикрити скоєне групове з?валтування. За іронією, цей огидний вияв українського правосуд- дя розігрався під час "Місяця жіночої історії" (березень). А почалося все на- ступного дня після Міжнародного жі- ночого дня, коли українських жінок рутинно вихваляють як найкращих, найбажаніших, найгарніших і найро- зумніших жінок у світі.

Сумно, але дуже багато україн- ських жінок усе ще тішаться такими публічними виявами "цінування". Вони не намагаються зрозуміти, що, приймаючи ці турботливі вітання лис- тівкою як належне, жінки відкидають власні інтереси як повноцінних люд- Світлина Ярослава Дебелого ських істот, які заслуговують на рів- ність і повагу. Сприймати ці привітан- ня як щось більше, ніж поблажливі "вітальні листівки", значить прини- жувати всіх жінок, інфантилізувати їх як об'єкти, що потребують догляду і захисту "владних" чоловіків. Часто саме такі жінки, які засуджують пове- дінку активної молодої жінки, коли з тією трапляється лихе "через їхню власну поведінку", підтримують ці підсолоджені привітання як визнання своєї "жіночности".

Що ж до природи виявів протесту "Фемен", перш ніж кинутися судити (як багато хто робить) їх адекватність, запитаймо себе: а чи є ефективніший спосіб "продати" їхні послання, ніж як удаючися до жіночого напівоголе- ного тіла – тіла, яке часто використо- вують для реклами товарів? Звісно, напівоголеність із часом неминуче повинна втратити свою силу політич- ної заяви, але сьогодні це, можливо, найдієвіший спосіб ?енерувати публічний діялог про жіночі права як перший крок до досягнення цієї не- вловимої мети ?ендерної справедли- вости. Зрештою, хтозна, чи "Фемен" не є аван?ардом певних катаклізма- тичних змін як захисниці феміністич- них ідеалів, які самі себе не назива- ють феміністками, демонстрантки, які пливуть проти течії жіночого есен- ціялізму й домінантної гегемонічної патріярхальної системи цінностей, у якій вони живуть?

У підсумку

Наразі, всупереч найкращим зусил- лям обох хвиль реформаторок, справа ?ендерної рівности змінила курс і ру- хається у зворотному напрямі. Чудо- вий приклад того, як далеко назад уже зайшла ця тенденція, можна знайти у нещодавній спробі українських лі- дерів-чоловіків протиснути законо- проєкт про заборону абортів, в інтересах збільшення населення країни! Окрім того, що це кричуще порушен- ня права жінки на вибір, такий закон потенційно несе важкі наслідки для самих законодавців. Як крайню ілю- страцію пригадаймо подібну політику лідера Румунії Ніколае Чаушеску: 1966 року в цій країні ухвалили зако- ни для збільшення населення. "Емб- ріон – це власність усього суспіль- ства", – заявляв Чаушеску. Рівень на- роджуваности внаслідок цього подво- ївся, але водночас підскочила дитяча смертність, зросла кількість дітей-ін- валідів, сиріт і покинутих, яких помі- щали у ветхі установи державної опі- ки. Після падіння Чаушеску в 1989 році залишилося понад 100 тисяч ді- тей-інвалідів і сиріт, які жили у жах- ливих умовах. Як позитивний наслі- док, однак, ці намагання ухвалити за- кон проти абортів в Україні змусили "Фемен" звернути більшу увагу на свою первісну мету, привернути увагу до специфічно жіночих проблем.

Рожева революція

Нинішні протести – це не акції поко- ління, вихованого на принципах ста- рої школи за скомпрометованого ко- лись режиму, який (удаючися до ви- слову Браяна Дж. Фостера) "випускає кігті, щоби повернути собі вплив", вони радше належать до безстрашної на вигляд постмодерної ?енерації мо- лодих людей, які подорослішали з до- свідами та очікуваннями, системою цінностей і пропонованих вирішень своїх проблем, що разюче відрізня- ються від їхніх попередників. Вони знають, що означає існувати без ідео- логічного тиску, який ре?улював жит- тя покоління, що жило за попередньо- го авторитарного режиму. Чи можуть молоді протестувальниці, як-от при- хильниці "Фемен", успішно шукати й знаходити вирішення проблем краї- ни? Чи пересічна людина здатна зро- зуміти серйозність за їхніми часто скандальними протестними тактика- ми? Чи їхні неортодоксальні способи кинути виклик сучасним патріярхаль- ним цінностям транслюються у вплив на суспільство, чи шокова природа на- півоголених протестів ображає почут- тя потенційних прихильників, так само, як і противників, і гальмує по- ступ у досягненні жіночих прав? Ці питання залишаються відкритими. Нарешті, чи мають "Фемен" здат- ність перейти від рівня організації на рівень масового руху? Фактично вони відповідають формальним критеріям руху, як їх описує Керол Мюлер: "по- винні бути ототожнені певні особи, між якими встановився емоційний зв'язок під час їхньої взаємодії, які мають відчуття членства в групі й на- працювали план змін, творячи колек- тивну ідентичність", із діяльністю, що ?рунтується на спільному відчутті несправедливости. У такі способи, як спеціяльні програми, прес-конференції, гасла, костюми, мітин?и, політич- ні демонстрації, громадська непокора та вуличний театр, це молоде поколін- ня радикалізованих молодих жінок створює мережу з потенціялом пере- рости в національний рух опозиції до системи цінностей сучасного ре- троградного суспільства. Їхня знатність самооновлюватися з плином часу і визначить їхню еволюцію як важливої суспільної сили для змін та їх майбутню актуальність як масо- вого руху.

Published 2012-07-03

Original in English
First published in Krytyka 4/2012 (Ukranian version); Eurozine (English version)

Contributed by Krytyka
© Mariana Rubchak / Krytyka
© Eurozine