Червневу "Критику" розпочинає стаття київського політолога та правознавця Сергія Балана "Beneficia non obtruduntur", що в ній порушено питання про роль конституції в повсякденному житті суспільства та зроблено спробу спроблематизувати буденну громадянську перцепцію права в державі. Автор розглядає проблему дотримання конституції під кутом зору дуальної концепції – поділу Основного Закону на реальний і дійсний. Це дає змогу витлумачити наявну в Україні політичну кризу з огляду на функціонування соціяльних трендів у площині правосвідомости та правової культури, а розвиток конституціоналізму описати яко процес саморегуляції суспільства в напрямку ненормативного (підставового) усталення традиційних суспільних цінностей і формування поваги до соціяльних норм.

Московський соціолог Боріс Дубін у статті "Забувати і повторювати: конструкція та репродукція влади" аналізує дію "механізмів забуття та повторення" в сьогоднішньому російському соціюмі, наголошуючи дедалі стрімкіше зростання відчуття окремішности від довколишнього світу. Автор доводить, що самоізоляція і відтак слабкість держави походить від слабкости й ізольованости управлінської номенклатури, а внутрішня просякнутість духом розколу поширюється на всі сфери суспільного життя. Це породжує демонстративний розрив з усім, що позначено як не "наше", затяту риторику "чужости" й активне, хоча у суті речей симуляційне, реставрування минулого. Тему новітнього російського авторитаризму підхоплює американський політолог, професор Олександр Мотиль, чию статтю "Постваймарська Росія та виклик для Европи" побудовано як відповідь на два засадничих запитання: чому путінська Росія стала такою виразно агресивною та націоналістичною і чому вона повернулася до авторитаризму, водночас відвернувшися від Заходу? Центральною метафорою статті стає уподібнення нинішньої Росії до "постваймарської" Німеччини, що пояснює слабкість і нестабільність напозір потужного та злютованого режиму. На окрему увагу заслуговує авторів скептичний коментар щодо взаємин Росії та ЕС із його "м'якою" політикою, зокрема щодо специфіки російсько-німецьких відносин.

В розлогому есеї "Повертаючися до історій України" американський історик-славіст професор Марк фон Гаген підбиває підсумки своїх багатолітніх роздумів про історію України та подає огляд тенденцій розвитку сучасної україністичної історіографії – як внутрішньоукраїнської, так і діяспоральної та зарубіжної. Перенаголошуючи на новому рівні осмислення проблеми власне "провокативне" питання "Чи має Україна історію", що свого часу спричинилося до вельми плідної дискусії в середовищі україністів і русистів, автор розглядає низку наукових проєктів, зосереджених на дослідженні міст і регіонів, проблемах "пограниччя" та багатокультурній специфіці історії України, перенесенні фокусу уваги з власне етнічної, політичної й узагальненої історії на історію меншин, локальних спільнот і розмаїтих місцевих громад. До теми пограниччя звертається й Ігор Чорновол у статті "Фронтири Росії". Львівський історик, який уже вміщував у раніших числах "Критики" свої розвідки про американські та середньовічні европейські фронтири, тепер застосовує Тернерову концепцію до аналізу історії Росії, водночас докладно коментуючи висвітлення проблеми в західній і російській історіографічних традиціях, зокрема у Вільяма Макніла, Доналда Треголда, Альфреда Рибера, Алєксєя Єфімова та інших науковців, а також у Андреаса Капелєра, що його теорія, на авторову думку, є найдосконалішою схемою фронтирів і взірцем сучасних фронтирних студій. Зовсім в іншому ракурсі сюжет границі опрацьовує литовський письменник і есеїст Маріус Івашкявічус в есеї "Цивілізація Вержболова" – ностальгійній історія певної місцини в південно-західній Литві, на литовсько-польсько-російсько-німецькому пограниччі, де наприкінці XIX століття, на кордоні Російської імперії та Прусії було збудовано залізничну станцію, що в різні часи правила за символ межі поміж різними країнами та режимами, цивілізаціями та часопросторами й раз по раз ставала точкою дотику чи відчуження, лишаючися для своїх мешканців, попри зміну державних кордонів, мов та імен, тим-таки литовським Кірбатаєм. Своєрідний візерунок до розмови про межі та їх перетинання додає есей люблінського філософа та письменника Павла Ляуфера "Україна з узбіччя: антропологія подорожі", що відтворює зацікавлений, прихильний, але водночас і нібито скептичний погляд пересічного поляка на ландшафти українського повсякдення – погляд, як зазначено в авторському підзаголовку, "часом з рову", себто бічний і маргінальний, який водночас і проводить ментальну межу, намагається її подолати.

Завершує число есей київського поета, перекладача й есеїста Андрія Бондаря "Ришард Капусцінський між історією та літературою" – данина поваги нещодавно померлому польському інтелектуалу та журналісту. А філософ Василь Лісовий присвячує меморіяльний допис пам'яті історика філософії професора Вілена Горського, що його не стало в останніх днях травня.

Published 2007-07-16