Рожева сила: нові опозиціонерки в пошуках ?ендерної справедливости

FEMEN and the campaign for gender justice in Ukraine

3 July 2012
Read in:

Низка полемічних статтей про діяль-
ність “Фемен”, що їх надрукувала за
останній час “Критика”, є доволі ви-
разним відбитком широкого спектру
медійних оцінок цієї унікальної (для
України) групи – від ентузіястичної
підтримки до гострого несхвалення.
Лариса Лісюткіна у позитивній, дуже
зваженій та переконливій статті
(ч. 3-4 за 2011 рік) стверджує, що
“Фемен” можна розглядати як пози-
тивний соціяльний рушій змін. Полі-
тизоване вуличне мистецтво стало
важливим чинником у постсо-
вєтському просторі, і це робить
групу конструктивною поту-
гою. Натомість скептично на-
лаштована Єлєна ?апова в тому
ж таки числі “Критики” у при-
крому відгуку на статтю Марії
Маєрчик та Ольги Плахотнік,
опубліковану в ч. 1-2 за 2011
рік, закидає авторкам, що ті не-
правильно тлумачать мотиви
оголеного протесту “Фемен”
проти соціяльної несправедли-
вости: вони мовляв, переочили
найкритичніший елемент ана-
лізу – клас. “Фемен”, наполягає
вона, є мар?іналками, адже
вони походять із нижчого класу
з меншими можливостями, тож
їм можна пробачити порушен-
ня суспільних норм, викорис-
тання власних тіл у будь-який
можливий спосіб. Авторкам,
уїдливо заявляє ?апова, слід
було це розуміти, а не ле?ітимі-
зувати акції “Фемен” відповідно до
того, що вони кажуть самі про себе в
інтерв’ю.

Не витворено ще загальних рамок
і засновків для публічної дискусії
прихильників і критиків феномену
“Фемен” – відомо тільки, що ані при-
хильників, ані критиків не бракує. Я
хотіла би висловити власний погляд
на це явище.

Проголошення незалежности
України
1991 року розпочало процес
дистанціювання українок від тоталі-
тарного совєтського минулого. Праг-
нучи утвердити свою етнічну унікаль-
ність, вони відкидали колективну ква-
зимаскулінну совєтську модель квінтесенціяльного
жіноцтва – на користь
“охоронниці
домашнього вогнища”,
ле?ендарної Берегині. Стверджуючи
розширення
жіночих прав і можли-
востей, вони створили важливі зв’язки
зі своїм минулим, сягнувши праіс-
торичного символу української куль-
турної ідентичности – історично ма-
тріярхального суспільства. Образ Бе-
регині було вилучено з контексту
і вмонтовано наново – структурно
й історично – в інакші обставини, за-
тим спроєктовано на сучасний куль-
турно детермінований жіночий стере-
отип, аби зреанімувати давню пара-
дигму ідеальної жінки, яка є прикла-
дом і “домашньої Мадонни”, і її су-
часного відповідника – “матері на-
ції”. Відсилання до Берегині заколи-
сували українських жінок хибним
відчуттям власної центральности,
сприяючи дальшому
утвердженню
чоловіків на позиціях усвідомленої
зверхности.

Поділяючи заперечення панівних
цінностей, закорінених у комуністич-
ну ідеологію, не всі жінки в Україні,
однак, були схильні ідентифікувати
себе з неотрадиціоналістським уяв-
ленням про жіночність – хоча існував
сильний культурний зв’язок, який
важко було подолати. Хтось обирав
візію української жінки у сенсі захід-
ної “витончености”. Поряд із конти-
нуумом відкинутих соціяльних норм
цілий калейдоскоп життєвих стилів
залучився у формування нової моделі
жіночої ідентичности. Цей відхід гні-
тючого колективного минулого тво-
рив відчуття індивідуальности й осо-
бистої свободи – важливого психоло-
гічного дистанціювання від загально-
го стада.

Мета реформ, однак, містила фа-
тальну помилку. Перебуваючи у пе-
реважно консервативному постсовєт-
ському оточенні, багато жінок, часто
навіть і самі реформаторки, все ще
були нездатні побачити гегемонічну
патріярхальну культуру перехідного
світу, в якому вони тепер жили, вповні
усвідомити своє становище ниж-
чих істот, що підтримують систему
влади, де домінують чоловіки, які
підтримують субординацію силою
переконання, за допомогою ефектив-
ного процесу акультурації. Через об-
тяженість України цим історичним
ба?ажем ?ендерна нерівність вияви-
лася тривкішою, ніж здавалося спо-
чатку.

Основною причиною гальмування
значущих змін у просуванні жіночих
прав був світогляд самих
жінок.

За кількома винятками, перша
лава (прото) феміністок спрямовува-
ла свою енергію на лобіювання короткострокових
вигод, безперестанку за-
кликаюючи створити умови, які уможливили
би спеціяльні поступки для
жінок. Особливо наголошували ба-
жання поєднати материнські обов’язки
та професійне життя, одним сло-
вом – створити середовище, де “жін-
ка могла би бути жінкою”. Поширен-
ня культу неусвідомленої парадигми
есенціяльного материнства, замаско-
ваного під заклик усунути нерівність
жінок, затуманювало потребу нової,
ефективнішої парадигми жіночности
й ?ендерної рівности. Відсилання до
жіночих есенціялістських якостей
і майже сліпа віра в те, що сила намі-
ру визначає результат упровадження
політики, стримували і масштаби,
і темпи реформ. А тому, попри безпе-
речні успіхи піонерок реформування
(протофеміністок) у боротьбі проти
дискримінації за ?ендерними ознака-
ми, багато чого не було досягнуто.
Суворі факти показали, що побудова
будь-якої масштабної групи тиску
з реальними можливостями щось змі-
нити вимагає невпинної боротьби
і ніколи не слід випускати з уваги
ймовірність поразки.

Що має бути зроблено?

Будь-який соціяльний рух після за-
родження наражається на перешкоди,
розвивається нерівномірно і з труд-
нощами, прокладаючи шлях через
людський спротив до культурних
змін. Наступні десятиліття постав-
лять Україну перед іще більшими ви-
кликами щодо досягнення консенсу-
су в питанні жіночих прав, навіть як
простого усвідомлення прикладів де-
далі ширшої дискримінації жінок.
Нарешті, у змаганні за ?ендерну рів-
ність треба усвідомлювати, що бачен-
ня її мусить оновлюватися відповідно
до вимог часу. Це особливо актуально
в умовах мінливої політичної атмосфери
сучасної України.

Потреба захищати і просувати
права жінок спричинила появу відпо-
відних організацій, але щоби вийти
за межі усталених патріярхальних об-
межень, їх мусить бути суттєво біль-
ше. Прихід до влади у 2010 році но-
вої, відверто сексистської адміністра-
ції, що керується гегемонічною патрі-
ярхальною ціннісною системою, ста-
вить дуже серйозну перешкоду на
шляху до ?ендерної рівности, хоча
можливо, що якоїсь миті репресивні
методи зазнають невдачі й спричи-
нять запеклий опір. Оцінивши свої
здобутки за останні два десятиліття,
захисники прав жінок почали усві-
домлювати, що, зважаючи на таку не-
безпеку, настав час піднести бороть-
бу на вищий рівень, творити ефектив-
ніші соціяльні мережі заради змін.
За таких умов нового пробуджен-
ня, 2008 року на історичну арену ви-
йшли політично радикалізована мо-
лодь і ?ендерні активісти, які намага-
ються стати голосом жінок і обстою-
вати їх рівність. Вони стояли біля ви-
токів хвилі опозиції до нещодавно
встановленої постсовєтської
системи цінностей, спертої на
неотрадиціоналістських погля-
дах на жінку, що заступили по-
передні комуністичні ідеали.
Словами Дороті Годжсон
і Етел Брукс: “Вік виявляється
захопливим динамічним пере-
буванням, яке формує види ак-
тивізму”. Саме різні молодіжні
групи взялися за ті виклики,
перед якими, попри всі зусил-
ля, спасувало попереднє поко-
ління. Сучасні приклади непо-
кори різні, але мають спільну
рису: вони дедалі більше ви-
глядають як акції молодих лю-
дей, що демонструють ради-
кальний поворот від минулого
у своїх поглядах і спостере-
женнях. Тепер вони наполяга-
ють на активнішій ролі у про-
суванні рішень соціяльних
проблем.

Навесні 2008 року здавало-
ся, що початковий постсовєтський
статус-кво в Україні вдасться повали-
ти. Примарна перебудова почалася
2007 року, з оголошенням річної на-
ціональної інформаційної кампанії
“Україна 2015” під егідою ООН.
Поки що все на етапі декларацій, але
зміни назріли. На гребені цього
сплеску реформ у Києві виникла гру-
па активістів, яка набула форми неза-
лежної студентської організації під
назвою “Фемен”.

Рожева бри?ада вступає в бій

Сходження “Фемен” до слави поча-
лося з докорінної зміни природи пу-
блічного протесту. Організація вдава-
лася до руйнівних пародій, спрямова-
них на розхитування корумпованих
владних структур заради ?ендерної
справедливости. На відміну від попе-
редників, ця постмодерна група ради-
кальних молодих жінок виросла
у відкритому, демократизованому
суспільстві. Анна Гуцол, яка 2007
року повернулася зі США, де перебу-
вала за програмою обміну лідерів,
була певна того, що задля втілення
вкрай необхідних змін жінки повинні
взяти ініціятиву в свої руки і стати
провідниками трансформації.

Відтак у травні 2008 року Гуцол
заснувала “Фемен” – групу, яка не
мала ні організаційних, ні історичних
попередників в Україні. Її девізом
став вислів “Україна – не бордель”,
а візитівкою – рожевий кольор. Гуцол
заявила про намір утверджувати жі-
ночий активізм і спонукати жінок по-
вставати проти безлічі несправедли-
востей, із якими вони стикаються.

Водночас вона та її прихильниці від-
кинули ярлик фемінізму (хоча, не ро-
зуміючи його значення, своїми діями
вони підтримували його цінності).
Протести почалися з мітин?ів проти
проституції, але скоро їх заступили
іронічні пародії на жінконенавис-
ницькі практики – у формі вуличного
театру, що імітував фізичне насиль-
ство, ?валтування й експлуатацію жі-
нок. Вуличний театр став для них те-
риторією гри, яка творила простір
для взаємодії зі звичайними перехо-
жими; ця гра через пародію показува-
ла руйнівні антижіночі стереотипи.
Хоча їхньою візитівкою швидко ста-
ли протести топлес, початково вони
не належали до їхнього дисидент-
ського іміджу.

“Фемен” постала з пошуків ?ен-
дерної справедливости першої хвилі
протофеміністок, але обрала ради-
кальні, нетрадиційні форми протесту,
щоб усунути і залишки комуністич-
них цінностей, і неоконсервативні
новотвори, що витіснили їх. Довго-
строкові плани цієї нонконформіст-
ської організації передбачали залу-
чення до основного складу від трьох-
сот до чотирьохсот активістів, що
були б соціяльно свідомі й мали
яскраві лідерські якості, а також були
здатні успішно кидати виклик зло-
чинній владі й усьому спектру соці-
яльних хвороб країни. Гуцол вбачала
в цій групі за інтересами – вбраній
у рожеве бри?аді, уславленій як най-
радикальніший феміністичний рух
у сучасній Европі, – зародок офіцій-
ної політичної організації. Її запові-
тною мрією було заснувати жіночу
партію і зробити її найвпливовішою
жіночою політичною силою в усій
Европі, – але тепер Гуцол зосереджу-
ється на активізмі як ефективному
першому кроці у створенні коаліції
захисників прав жінок в Україні.
Коментар Годжсон і Брукс, ви-
словлений в іншому контексті, влов-
лює дух дисидентської активности
“Фемен”: “Образи та дії можуть роз-
ширювати, доповнювати, збагачувати
й ускладнювати те, що не можна пе-
редати тільки словами”. Прихильни-
ці “Фемен” заходилися виявляти
свою незгоду з панівними соціяльни-
ми кодами, вдаючися до зухвалих ін-
новаційних образів і дій: скандаль-
них демонстрацій, екстрава?антних
вуличних вистав, що зображують
сцени фізичного насильства, з?валту-
вання й експлуатації, гострі конфрон-
тації з владою й, останнім часом де-
далі частіше, політичних мітин?ів
та акцій громадянської непокори.
Найчастіше гостру манеру їхніх про-
тестів, зокрема загальновідомі ого-
лення в публічних місцях, глядачі
сприймають неправильно чи став-
ляться до них із підозрою, навіть зне-
важливо, особливо ті, кому бракує
аналітичних якостей, щоб зрозуміти,
які явища є об’єктами пародій і теа-
тру. Але, наполягає Гуцол, хоча так-
тика може бути екстремістською (а
для когось навіть образливою), роз-
дягання – найефективніший спосіб
привернути увагу до завдань “Фе-
мен”. Це розпалює уяву публіки, про-
вокує дискусії про проблеми жінок,
створює соціяльні зв’язки, розвиває
мережі й альянси, а також мобілізує
активну громадську підтримку ?ен-
дерної справедливости.

Хоча спочатку протести “Фемен”
було спрямовано проти двох лих –
проституції й торгівлі жінками, зго-
дом організатори додали до свого по-
рядку денного сексуальну експлуата-
цію у вишах. До “Фемен” належать
здебільшого студентки, тож природ-
но, що це переросло у широкі протес-
ти. Молоді жінки, особливо з провін-
ційних університетів, почали розпові-
дати жахливі історії про те, як їх зму-
шували займатися сексом (деколи сту-
дентки навіть вкорочували собі віку)
в обмін на вступ до вишу чи отриман-
ня стипендії, місця у гуртожитку або
оцінок. Під час широко висвітленої
у ЗМІ кампанії за відповідальність
чиновників і реформи активістки
“Фемен” підняли плакати з гаслами
проти сексуальних домагань виклада-
чів та адміністрації університетів до
студенток за оцінки й стипендії. Од-
ним із найнесподіваніших виявів про-
тесту проти корупції інституцій висо-
кої школи став майже порнографіч-
ний “театр абсурду”, показаний перед
будівлею міністерства освіти. Вулич-
не дійство зображало студентку, про-
вокативний вигляд якої свідчив про
те, що в обмін на оцінку вона уклала
сексуальну “угоду з дияволом”, і про-
фесора, більше схожого на сутенера,
якому вона здає роботу. Йшлося про
контраст між прагненням освіти і її
принизливою ціною в українських
освітніх закладах через корумпова-
ність академічного середовища.

Сила політики

Хоча спочатку політика не входила
до програми “Фемен”, із часом пи-
тання, не пов’язані безпосередньо із
жіночими проблемами, стали важли-
вою метою жіночої опозиції до про-
гнилої системи. Скажімо, 19 жовтня
2008 року протестувальниці, маючи
намір показати брудну природу укра-
їнської політики, роздягнулися до бі-
кіні й влаштували жваву акцію, бо-
рюкаючись у болоті перед будівлею
Кабінету міністрів.

Мірою зростання уваги медій до
організації та її популярности в світі
акції “Фемен” набули іншого спряму-
вання: початкову боротьбу з прости-
туцією та поширенням міжнародного
іміджу України як великого дешевого
борделю заступила радикальна опо-
зиційність, націлена на широкий
спектр політичних, соціяльних та еко-
номічних питань. Карнавальні вбран-
ня залишилися, але 2009 року “Фе-
мен” почали з’являтися топлес, а ву-
личний театр поступився мітин?ам
і новим політичним конфронтаціям.
Протягом президентської кампанії
в Україні у лютому 2010 року, напри-
клад, протестувальниці “Фемен” де-
монстрували свої об?рунтовані побо-
ювання щодо погіршення якости
української політики. У день голосу-
вання шестеро протестувальниць
проникли на виборчу дільницю, на
якій мав голосувати Янукович, і вла-
штували пікет проти фальсифікації
виборів і корупції взагалі. Оголені до
пояса протестувальниці лише заклеї-
ли навхрест синіми стрічками пипти-
ки на грудях. Члени виборчої комісії
застигли від несподіванки, тим часом
демонстраторки розгорнули плакати,
які ховали під пальтами, коли при-
йшли, зі словами “Не продавай свій
голос! Не будь повією!”. “Політики
нас ?валтують!” – гукала одна з про-
тестувальниць, поки охоронець мар-
но намагався вигнати їх із приміщен-
ня. Згодом їх таки витіснили надвір
і поза об’єктивами телекамер зааре-
штували, висунувши добре напрацьо-
ване звинувачення у хуліганстві. Ор-
ганізаторки з “Фемен” розцінили за-
хід як дуже успішний: він мав гучний
розголос у медіях, привернувши ува-
гу до політичних проблем, що їх і на-
магалися наголосити “Фемен”.

Змагаючись у виборчих перегонах
із Юлією Тимошенко, Віктор Януко-
вич заявив, що його жінці-суперниці
краще показувати свої примхи на
кухні. Вигравши вибори із дуже ма-
лою перевагою, він не забарився за-
повнити свій уряд подібними до себе
мізогінічними “офіцерами запасу”
совєтської епохи. На посаду прем’єр-
міністра він призначив найближчого
соратника Миколу Азарова, якого
часто називають викопним динозав-
ром. Той негайно висловив своє ба-
чення жінок у владі: на запитання,
чому в його уряді самі чоловіки, він
відповів, що “реформи – не жіноча
справа”. Заява Азарова викликала
шквал критики і в Україні, і в Захід-
ній Европі. Медії підкидали хмизу
у вогнище, знову й знову демонстру-
ючи цей запис.

Реа?уючи на а?ресивні сексистські
коментарі новопризначених високо-
посадовців і відчуваючи, що патріяр-
хальні норми у такому середовищі за-
кріпилися ще міцніше, “Фемен” вда-
лися до іншої тактики, тимчасово
змінивши свій треш-імідж на консер-
вативніший. Білі футболки й строгі
сірі штани прийшли на зміну їхній
звичній напівоголеності з часів, коли
вони намагалися привернути увагу
міністрів. Але дедалі частіше протес-
тувальниці, на противагу попередній,
“цивілізованішій” протидії їхнім ви-
ступам, наражаються на вороже нала-
штовану стіну міліційних спецпідрозділів.
Усього за два роки “Фемен” ево-
люціонували від організації, зорієн-
тованої на права жінок, до радикаль-
ної політичної опозиції щодо крем-
лівської тактики, яку наслідує тепе-
рішній український уряд. Діяльність
“Фемен” тепер містить драматичні
акції протесту проти обмежень сво-
боди слова й демократичних свобод.
Вплив і помітність “Фемен”, зазна-
чив в онлайновому “Інтерв’ю з новими молодими українськими активіс-
тами” (2010) Дейвіс Ферис, далі зрос-
тали, принаймні в той час.

Quo vadis?

Реакційний уряд, який нещодавно
прийшов до влади, цілком змінив по-
літичний ландшафт України. Постій-
ний виклик мовчазному тискові що-
денного життя набув нових складнос-
тей і більшої серйозности. Невдала
спроба України розв’язати свої кри-
тичні соціяльні хвороби за попереднього
“помаранчевого режиму” по-
кликала до життя дві протиборчі
сили: уряд, що намагається встанови-
ти поліційну державу, та постмодерну
?енерацію радикалізованих активіс-
тів, які готуються кинути виклик
повзучому авторитаризмові па-
нівної владної структури-геге-
мона.

Наприкінці 2004 року укра-
їнська Помаранчева революція
змобілізувала маси молодих лю-
дей для колективної відповіді на
фальсифікацію виборів. Як ка-
жуть Годжсон і Брукс, “можливі
види та вияви активізму <...> за-
лежать від збігу історичного мо-
менту і географічного місця”.
Виглядало, що для України істо-
ричний момент настав разом із
Помаранчевою революцією, си?-
налізуючи, що cконсолідована
демократія вже на відстані про-
стягнутої руки. Проте на поча-
ток 2010 року стало очевидно:
революційна ейфорія розвіяла-
ся, помаранчеві лідери зрадили
свої революційні обіцянки, по-
ринувши у виснажливу міжу-
собну боротьбу, що повалила їх
і піднесла до влади раніше здискреди-
тований режим Віктора Януковича.
Майже негайно країна почала прикре
зворотнє сповзання до совєтського ав-
торитаризму. Тож постає питання,
чи теперішні владні ділки успішно
придушать молодіжний ентузіязм
нонконформістів, таких, як “Фемен”
та їхні прихильники, разом із їхньою
метою породити всебічну демокра-
тію? Чи зроблять нові політичні ліде-
ри ту саму помилку, як багато репре-
сивних режимів у минулому, перегра-
ючи самих себе, коли вирощують
ту опозицію, яку самі ж намагаються
брутально придушити?

25 лютого 2010 року Віктор Яну-
кович, двічі засуджений криміналь-
ний злочинець, пройшов інав?урацію
як четвертий президент України. Де-
монструючи майже патологічний
страх перед публічною критикою,
його соратники негайно спробували
заборонити політичні зібрання та за-
ткати рота пресі, вдаючися до бру-
тальної поліційної тактики. У відпо-
відь 17 липня 2010 року на мирне зі-
брання молодих людей, що протисто-
яли ухваленню закону, який мав забо-
ронити мирні зібрання, попередньо не
узгоджені з владою, на головний май-
дан Києва прийшли сотні молодіжних
активістів. Вони здобули тимчасову
перемогу, але, як дуже скоро показали
подальші події, нетривку.

Мітин? за свободу зібрань відбув-
ся слідом за проведеною з нагоди пер-
ших ста днів Януковичевого прези-
дентства демонстрацією “Фемен”
проти обмеження демократичних сво-
бод і свободи преси. 2 липня 2010
року демонстрація “Фемен” набула
квазиінтернаціонального забарвлен-
ня. У сміливому порушенні протоко-
лу гологрудий контин?ент жінок із
“Фемен” вітав держсекретаря США
Гіларі Клінтон на Софійській площі
під час її візиту до Києва. У напівого-
леному вигляді вони просили її захис-
тити права жінок під час майбутньої
зустрічі з президентом Януковичем
(що було опубліковано онлайн у
“Clinton Greeted by Bare Breasts of
Ukrainian Women”). Візит Путіна до
України в листопаді 2011 року дав іще
один привід для розширення протест-
ної діяльности “Фемен”, а саме –
втручання Росії в українські внутріш-
ні справи. У традиційних вінках, із
українськими прапорами й прикраса-
ми демонстрантки співали “Україна –
не Аліна”, натякаючи на інтрижку
Путіна з російською гімнасткою, що
мало означати, що Україна – не кохан-
ка Росії.

Мірою зростання слави “Фемен”
мета її критики примножувалася, по-
ширюючись на іноземні країни, де де-
монстрантки порушували ширші між-
народні питання. Це призвело до аре-
штів (серед інших одразу пригаду-
ються Туреччина та Швейцарія) і на-
віть дикунської помсти місцевих
владців у Білорусі, де з трьох активіс-
ток “Фемен” брутально познущалися,
перш ніж вивезти роздягнутими на
українсько-білоруський кордон і ви-
кинути без документів і грошей.
У перші місяці існування “Фемен”
українська влада, здавалося, не сприй-
мала організацію надто серйозно, але
на 2011 рік її учасниці дедалі частіше
ставали жертвами арештів. Раніше їх
просто забирали до відділку, звинува-
чували в хуліганстві й зазвичай ви-
пускали того ж дня. Тепер, каже Інна
Шевченко, “вони почали арештовува-
ти нас систематично” (і вимагати сер-
йозних термінів ув’язнення). До ліде-
рів “Фемен” пізно вночі телефонують
зі Служби безпеки, ображають, по-
грожують і вимагають припинити ді-
яльність, або ж вони пошкодують.

Вплив протесту

Явище тривкої життєздатности “Фе-
мен” ставить певні серйозні питання:
чи ці активістки стали провісницями
історичного процесу, ?енеруючи нові,
сміливі риси протесту, чи “Фемен”
зводиться до кліше, організації ексгі-
біціоністок, які протестують заради
самого протесту? Незалежно від того,
які серйозні наслідки спричиняє про-
тест, рано чи пізно його найскандаль-
ніші вияви втрачають свою шокову
силу, і їх мусять винаходити заново,
щоб вони й далі були адекватними.
Чи стала “Фемен” достатньо ефек-
тивним, адекватним двигуном, щоби
привернути
громадську увагу до головних
проблем України, чи змусила
людей замислитися про них?
Наше завдання не спекулювати
про майбутнє “Фемен”, а радше до-
слідити природу й ефективність орга-
нізації як сили громадської непокори,
здатної вирізнятися у наш час. Для
цього треба врахувати, що організація
?енерує і дає відповіді на питання
щодо прав людини, корупції в уряді,
?ендерної рівности й глобального імі-
джу України як квітучого секс-
курорту для “сексопатів”, попри те,
що організація не має постійної про-
грами та сформованого теоретичного
під?рунтя. “Фемен” – це компіляція
декількох ідеологічних учень, не
останнє місце серед яких належить
фемінізмові; втім, цей термін в укра-
їнському суспільстві такий відразли-
вий, що його уникають використову-
вати як самоназву. Що спонукало
“Фемен” розширити свою програму,
перейнявшись такими питаннями, як
підтасування голосів на виборах
і цензура у ЗМІ, тоді як початкова мі-
сія – привернути увагу до українських
секс-індустрії та секс-туризму, що
вже виходять з-під контролю, – віді-
йшла на другий план. Насправді від
часу започаткування групи проститу-
ція як індустрія розрослася експонен-
ціяльно. Спочатку організаторки “Фе-
мен” лобіювали зміни до Конституції,
які криміналізували би проституцію.
Сподівання на це згасло з приходом
президента Януковича. Проституція
сьогодні є прибутковим бізнесом, за-
надто прибутковим для ділків від вла-
ди, щоб криміналізувати його. Влас-
ники борделів тісно пов’язані з право-
охоронцями, і корумповані законодав-
ці, за чутками, добре заробляють на
плодах цієї незаконної торгівлі. Лише
за минулий рік прибутки від індустрії
сексу за працевлаштування подвоїли-
ся з сімсот п’ятдесяти тисяч до півто-
ра мільйона доларів. За теперішнього
уряду політична воля оголосити це
поза законом є слабшою, ніж будь-
коли раніше.

Також і в баченні жінки як рівного
партнера немає особливого поступу,
попри деякі здобутки в цьому напрям-
ку. Це було висвітлено у статті “Kyiv
Post” про нещодавнє засідання Верховної
Ради, де йшлося про залучення
більшої кількости жінок до політич-
ного мейнстриму. Спікер парламенту
Володимир Литвин наголосив поши-
рене переконання (і вочевидь, власне)
про нижчість жінки, вдавшись до бі-
блійної оповіді про її створення з ре-
бра Адама.

Привід замислитися, коли декла-
роване бажання уряду залучити
більше жінок до політики супер-
ечить учинкам політиків, – як-от
депутата Петра Мельника з Пар-
тії ре?іонів, який намагався на-
сильно викинути жінку-депута-
та Ірину Геращенко (БЮТ) із ви-
борчої дільниці під час місцевих
виборів в Обухові Київської об-
ласти.

Нещодавня жахлива історія
групового з?валтування, спроби
вбивства і спалення 18-річної
Оксани Макар промовисто пока-
зує ставлення до жінки як до
людської істоти. Хоч як це при-
кро, у медіях часто можна натра-
пити на погляд звичайних лю-
дей, у тому числі й матері одного
з нападників, Лариси Погосян,
котрі засуджують дії жертви.
Як і багато інших, Погосян ви-
правдовує мерзенну поведінку
трьох молодих чоловіків (дітей
чиновників) Оксаниною прово-
кативною поведінкою. Ця думка під-
креслює поширене переконання, що,
мовляв, вона отримала те, на що за-
слуговувала, як “жінка легкої пове-
дінки” (що не доведено). Таке став-
лення – не рідкість серед українців.
Країна має довгу історію потурання
злочинцям, які кривдять жінок (хлоп-
ці є хлопці; дівчата повинні відповіда-
ти за своє нещастя, коли вони обира-
ють хибний шлях). Звинувачують
жертву; суспільство засуджує її, тоді
як нападника часто захищають. Укра-
їнські жінки, ці “нижчі створіння
з Адамового ребра”, повинні відпові-
дати вищим стандартам, ніж “чолові-
ки, яких Бог створив правити ними”!
Вони є тими, від кого вимагають від-
повідальної поведінки. Цей дивний
звичай відіграв свою роль і в іншому:
нині, за чутками, витрачають великі
суми грошей на захист монстрів-са-
дистів, які намагалися спалити цю
молоду жінку, щоби прикрити скоєне
групове з?валтування. За іронією, цей
огидний вияв українського правосуд-
дя розігрався під час “Місяця жіночої
історії” (березень). А почалося все на-
ступного дня після Міжнародного жі-
ночого дня, коли українських жінок
рутинно вихваляють як найкращих,
найбажаніших, найгарніших і найро-
зумніших жінок у світі.

Сумно, але дуже багато україн-
ських жінок усе ще тішаться такими
публічними виявами “цінування”.
Вони не намагаються зрозуміти, що,
приймаючи ці турботливі вітання лис-
тівкою як належне, жінки відкидають
власні інтереси як повноцінних люд-
Світлина Ярослава Дебелого ських істот, які заслуговують на рів-
ність і повагу. Сприймати ці привітан-
ня як щось більше, ніж поблажливі
“вітальні листівки”, значить прини-
жувати всіх жінок, інфантилізувати їх
як об’єкти, що потребують догляду
і захисту “владних” чоловіків. Часто
саме такі жінки, які засуджують пове-
дінку активної молодої жінки, коли
з тією трапляється лихе “через їхню
власну поведінку”, підтримують ці
підсолоджені привітання як визнання
своєї “жіночности”.

Що ж до природи виявів протесту
“Фемен”, перш ніж кинутися судити
(як багато хто робить) їх адекватність,
запитаймо себе: а чи є ефективніший
спосіб “продати” їхні послання, ніж
як удаючися до жіночого напівоголе-
ного тіла – тіла, яке часто використо-
вують для реклами товарів? Звісно,
напівоголеність із часом неминуче
повинна втратити свою силу політич-
ної заяви, але сьогодні це, можливо,
найдієвіший спосіб ?енерувати публічний
діялог про жіночі права як
перший крок до досягнення цієї не-
вловимої мети ?ендерної справедли-
вости. Зрештою, хтозна, чи “Фемен”
не є аван?ардом певних катаклізма-
тичних змін як захисниці феміністич-
них ідеалів, які самі себе не назива-
ють феміністками, демонстрантки,
які пливуть проти течії жіночого есен-
ціялізму й домінантної гегемонічної
патріярхальної системи цінностей,
у якій вони живуть?

У підсумку

Наразі, всупереч найкращим зусил-
лям обох хвиль реформаторок, справа
?ендерної рівности змінила курс і ру-
хається у зворотному напрямі. Чудо-
вий приклад того, як далеко назад уже
зайшла ця тенденція, можна знайти
у нещодавній спробі українських лі-
дерів-чоловіків протиснути законо-
проєкт про заборону абортів, в інтересах
збільшення населення країни!
Окрім того, що це кричуще порушен-
ня права жінки на вибір, такий закон
потенційно несе важкі наслідки для
самих законодавців. Як крайню ілю-
страцію пригадаймо подібну політику
лідера Румунії Ніколае Чаушеску:
1966 року в цій країні ухвалили зако-
ни для збільшення населення. “Емб-
ріон – це власність усього суспіль-
ства”, – заявляв Чаушеску. Рівень на-
роджуваности внаслідок цього подво-
ївся, але водночас підскочила дитяча
смертність, зросла кількість дітей-ін-
валідів, сиріт і покинутих, яких помі-
щали у ветхі установи державної опі-
ки. Після падіння Чаушеску в 1989
році залишилося понад 100 тисяч ді-
тей-інвалідів і сиріт, які жили у жах-
ливих умовах. Як позитивний наслі-
док, однак, ці намагання ухвалити за-
кон проти абортів в Україні змусили
“Фемен” звернути більшу увагу на
свою первісну мету, привернути увагу
до специфічно жіночих проблем.

Рожева революція

Нинішні протести – це не акції поко-
ління, вихованого на принципах ста-
рої школи за скомпрометованого ко-
лись режиму, який (удаючися до ви-
слову Браяна Дж. Фостера) “випускає
кігті, щоби повернути собі вплив”,
вони радше належать до безстрашної
на вигляд постмодерної ?енерації мо-
лодих людей, які подорослішали з до-
свідами та очікуваннями, системою
цінностей і пропонованих вирішень
своїх проблем, що разюче відрізня-
ються від їхніх попередників. Вони
знають, що означає існувати без ідео-
логічного тиску, який ре?улював жит-
тя покоління, що жило за попередньо-
го авторитарного режиму. Чи можуть
молоді протестувальниці, як-от при-
хильниці “Фемен”, успішно шукати
й знаходити вирішення проблем краї-
ни? Чи пересічна людина здатна зро-
зуміти серйозність за їхніми часто
скандальними протестними тактика-
ми? Чи їхні неортодоксальні способи
кинути виклик сучасним патріярхаль-
ним цінностям транслюються у вплив
на суспільство, чи шокова природа на-
півоголених протестів ображає почут-
тя потенційних прихильників, так
само, як і противників, і гальмує по-
ступ у досягненні жіночих прав? Ці
питання залишаються відкритими.
Нарешті, чи мають “Фемен” здат-
ність перейти від рівня організації на
рівень масового руху? Фактично вони
відповідають формальним критеріям
руху, як їх описує Керол Мюлер: “по-
винні бути ототожнені певні особи,
між якими встановився емоційний
зв’язок під час їхньої взаємодії, які
мають відчуття членства в групі й на-
працювали план змін, творячи колек-
тивну ідентичність”, із діяльністю,
що ?рунтується на спільному відчутті
несправедливости. У такі способи, як
спеціяльні програми, прес-конференції,
гасла, костюми, мітин?и, політич-
ні демонстрації, громадська непокора
та вуличний театр, це молоде поколін-
ня радикалізованих молодих жінок
створює мережу з потенціялом пере-
рости в національний рух опозиції
до системи цінностей сучасного ре-
троградного суспільства. Їхня знатність
самооновлюватися з плином
часу і визначить їхню еволюцію як
важливої суспільної сили для змін
та їх майбутню актуальність як масо-
вого руху.

Published 3 July 2012

Original in English
First published in Krytyka 4/2012 (Ukranian version); Eurozine (English version)

Contributed by Krytyka
© Mariana Rubchak / Krytyka Eurozine

PDF / PRINT

recommended articles