Борг: історія перших п'яти тисяч років

4 March 2013
Read in:
Протягом п'яти тисяч років історії існування боргів за ними завжди стояли певні інституції -- чи то "священні" правителі Месопотамії, чи юдейські Ювілеї, закони шаріату чи християнське канонічне право. Ці інституції намагалися контролювати борги, щоб уникнути потенційно катастрофічних наслідків для суспільства. І тільки в наш час, за словами антрополога Девіда Гребера, люди почали усвідомлювати, що перша ефективна глобальна структура управління створена, за великим рахунком, в інтересах кредиторів.

Ця стаття є фрагментом значно більшого дослідницького проекту про борги і боргові гроші в історії цивілізації. Перший і найбільш загальний висновок цього проекту можна сформулювати таким чином: досліджуючи економічну історію, вчені схильні ігнорувати роль насильства, абсолютно центральну роль війни і рабства в створенні й розвитку базових інститутів того, що ми сьогодні називаємо “економікою”. Більше того, це джерело створення має велике значення. Насилля може бути невидимим, але воно вписане в саму логіку нашого економічного мислення, в самоочевидну природу інститутів, які просто б ніколи не існували і не могли існувати поза сучасною державною монополією на насильство.

Дозвольте мені розпочати з інституту рабства, роль якого, на мою думку, є ключовою. В більшості епох і країн рабство розглядається як наслідок війни. Часом значна частина рабів дійсно були полоненими, часом і ні, але зазвичай війну сприймають як основу і виправдання цього інституту. Якщо ви здалися у полон, то, власне, ви віддали у полон своє життя, тому завойовник має право вас вбити і часто так і вчинить. Якщо ж ні, то ви буквально винні йому своє життя – цей борг виявляється абсолютним, незмірним, непоправним. Власник у принципі може отримати все, що він забажає: всі борги і зобов’язання, які у вас є перед іншими (перед друзями, сім’єю, попередньою політичною владою) або які інші мають перед вами, розглядаються як абсолютно неіснуючі. Все, що залишилось, – це ваш борг перед власником.

Такого роду логіка має принаймні два дуже цікавих наслідки, хоча вони й ведуть в досить протилежних напрямках. Перш за все, як ми всі знаємо, ще однією типовою – можливо, визначальною – рисою рабства є те, що рабів можна купити чи продати. В такому разі абсолютний борг (в контексті ринку) перестає бути абсолютним. Фактично його можна точно підрахувати. Є значні підстави вважати, що такого роду торгівля зробила можливим створення чогось схожого на нашу сучасну форму грошей, оскільки те, що антропологи зазвичай називають “примітивними грішми” (primitive money), на кшталт того, що ми бачимо в додержавних суспільствах (пір’яні гроші Соломонових островів, ірокезькі ракушки-намистини), переважно використовувалося в процедурах одруження, для вирішення кланових міжусобиць та в інших формах відносин між людьми, а не для купівлі і продажу товарів.

Наприклад, якщо рабство є боргом, то борг може привести в рабство. Вавилонський селянин міг заплатити певну суму в сріблі батькам своєї дружини для того, щоб їх шлюб став офіційно визнаним, але він у жодному розумінні не ставав через це її власником. Очевидно, він не міг купити чи продати матір своїх дітей. Але ситуація помінялася б, якби він взяв позику. Якби він не зумів виплатити позику, його кредитори могли б спочатку забрати його овець і меблі, потім його дім, поля і сади, і, нарешті, – вони могли б взяти його дружину, дітей і навіть його самого в якості пеонів до того часу, поки борг не сплачено (що, звичайно ж, здійснити все важче і важче, оскільки його ресурси вичерпуються). Борг був поштовхом, який уможливив виникнення грошей в сучасному значенні цього слова і тому також уможливив створення того, що ми любимо називати ринком: де все можна купити і продати, тому що на ринку всі речі (як раби) відокремлені від своїх попередніх соціальних зв’язків і існують тільки прив’язаними до грошей.

Але водночас логіка боргу як підкорення може, як я вже згадував, повести в інший бік. Протягом усієї історії існувала тенденція, що королі ставились дуже амбівалентно до боргів, дозволяючи їх логіці повністю виходити з-під контролю. Так ставалося не тому, що вони погано ставилися до ринків. Навпаки, вони часто сприяли їх розвитку з тієї простої причини, що правителям видавалося незручним збирати все, що їм було потрібно (шовк, колеса для карет, язики фламінго, олівці) в населення напряму; набагато простіше сприяти розвиткові ринків, а потім викупляти їх.

Раніше ринки часто переміщалися з арміями чи королівськими свитами або ж формувалися біля чи на межі військових постів. Це допомагає пояснити досить загадкову поведінку з боку королівських дворів: врешті-решт, оскільки королі зазвичай контролювали золоті та срібні копальні, який був сенс у тому, щоб випускати куски цих металів зі своїм обличчям на них, звалювати їх на народ, а потім вимагати повернути їх вам знову у вигляді податків? Це має сенс тільки якщо обкладання податками справді допомагало змусити всіх купувати монети, тобто сприяло росту ринків, а мати поруч ринки було зручно.

Однак зараз для нас критичним питанням є таке: як виправдовувалися податки? Чому суб’єкти були винні ці гроші і які борги вони оплачували, коли їх платили? Тут ми знову повертаємося до права завойовника. (Насправді в древньому світі вільні громадяни – чи то в Месопотамії, чи в Греції й Римі – часто не мали платити прямі податки через це саме право, але тут я спрощуватиму). Якщо королі претендували на владу над життям і смертю своїх підданих за правом завойовника, то борг їх підданих був також безмежним і, принаймні в тому контексті, їх стосунки між собою, їх взаємні зобов’язання не мали значення. Існували тільки їх зобов’язання перед королем.

Це, в свою чергу, пояснює, чому королі й імператори незмінно намагалися регулювати владу, яку мали хазяї над рабами та кредитори над боржниками. У крайньому випадку вони, якщо мали владу, то завжди наполягали на тому, що в’язнів, яким помилували життя, їхні господарі вже не можуть вбити. Тому тільки правителі могли мати деспотичну владу над життям і смертю. На першому місці був борг перед державою – він був єдиним справді безмежним, таким, що міг вимагати абсолютних, грандіозних виплат.

Я наголошую на тому, що ця логіка діє досі. Коли ми говоримо про “суспільство” (французьке суспільство, ямайське суспільство), ми насправді говоримо про людей, об’єднаних однією державою-нацією. В будь-якому випадку це очевидна модель. “Суспільства” справді є державами, логіка держав є логікою завоювання, логіка завоювання, врешті-решт, ідентична логіці рабства. Правда і те, що в руках поборників держави це все перетворилося в більш великодушне поняття “суспільного боргу”.

За цим поняттям стоїть свого роду міф. Ми всі народилися в безмежному борзі перед суспільством, яке ростило, виховувало, годувало і одягало нас, перед давно померлими, які винайшли нашу мову і традицію, перед всіма тими, хто зробив можливим наше існування. В давні часи ми думали, що за це все ми в боргу перед богами (борг сплачувався через жертвоприношення чи жертвоприношенням насправді виплачувались лише відсотки – в кінцевому результаті виплата здійснювалася через смерть).

Пізніше борг був успадкований державою, яка сама по собі вважалася божественною інституцією, і податки замінили жертвоприношення, а військова служба – борг життя. Гроші є просто втіленням цього суспільного боргу, основою його функціонування. Кейнсіанці люблять логіку такого роду. Так само як і різного роду соціалісти, соціальні демократи, навіть криптофашисти на кшталт О?юста Конта (наскільки мені відомо, першого, хто вигадав фразу “суспільний борг”). Але цією логікою також просякнута значна частина нашого загальноприйнятого способу мислення, взяти хоча б фразу “сплатити борг перед суспільством” чи “я відчував, що зобов’язаний чимось своїй країні”, або ж “я хотів віддати щось взамін”.

В таких випадках завжди взаємні права та обов’язки, взаємні зобов’язання – той тип стосунків, який справді вільні люди могли б мати між собою – підпорядковують концепції “суспільства”, де всі є рівними тільки в якості абсолютних боржників перед (сьогодні невидимою) фігурою короля, який виступає в якості нашої матері, а в масштабнішому вигляді – в якості людства.

Що я намагаюся сказати, так це те, що в той час як претензії безликого ринку і претензії “суспільства” часто перетинаються – і безперечно мають тенденцію до маневрування з боку в бік – і ті й інші в кінцевому результаті засновані на дуже простій логіці насильства.

Хтось може спитати – яка ж тоді альтернатива?

До історії віртуальних грошей

Тут я можу повернутися до аргументу, з якого почав: початково гроші не виникли в цій холодній металевій безликій формі. Початково вони виникли у формі міри, абстракції, але також і відносин (боргу і зобов’язання) між людьми. Важливо зазначити, що історично саме гроші в формі товару завжди були найбільш безпосередньо пов’язані з насильством. Як писав один історик, “злиток є спільником війни, а не мирної торгівлі”.1

Причина проста. Товарні гроші, особливо у вигляді золота чи срібла, найбільше відрізняються від кредитних грошей через один захоплюючий аспект: їх можна вкрасти. Оскільки злиток золота чи срібла є об’єктами без походження, то протягом історії злитки відігравали таку ж роль, як сучасні набиті доларами кейси наркоторговців – об’єкти без історії, які без питань приймуть в обмін на інші цінності будь-де.

В результаті, протягом останніх 5 000 років ми можемо розглядати людську історію як історію певного роду чергувань. Кредитні системи виникли і стали домінувати в період відносної суспільної злагоди, через мережу довіри, створені чи то державою, чи то, у більшості випадків, транснаціональними інституціями; в той же час цінні метали заміняли їх у періоди, що характеризувалися поширенням спустошення. Хижацькі системи позики, звичайно ж, існували в будь-який час, але найбільш негативно вони впливали в періоди, коли гроші найлегше переводились в готівку.

Отже, в якості відправної точки для спроби зрозуміти важливі ритми, які визначають поточний історичний момент, дозвольте запропонувати наступні епохи розрухи в європейській історії, відповідно до чергування між періодами віртуальних і металевих грошей.

І. Епоха перших аграрних імперій (3500-800 рр. до н. е.). Домінантна форма грошей: віртуальні кредитні гроші

Наша найкраща інформація щодо виникнення грошей сягає древньої Месопотамії, але немає причин вважати, що справи складалися зовсім іншим чином у часи фараонів у Єгипті, у Китаї бронзового віку чи в долині ріки Інд. У месопотамській економіці домінували великі публічні інституції (храми й палаци), чиї бюрократичні управлінці успішно створювали віртуальні гроші через встановлення фіксованого еквіваленту між сріблом і основною сільськогосподарською культурою, якою був ячмінь. Борги підраховувались у сріблі, але срібло рідко використовувалося в процесі обміну. Натомість оплата здійснювалась ячменем чи чимось іншим, що було під рукою і приймалося в якості оплати. Основні борги записувались на клинописних таблицях, які зберігалися в якості гарантії обома сторонами домовленості.

Звичайно ж, ринки існували. Ціни на певні товари, які не вироблялись в межах володінь храмів та палаців, а тому не підпадали під регульовані ціни, часто коливались відповідно до коливань попиту та пропозиції. Але найнеобхідніші щоденні домовленості з купівлі та продажу, особливо якщо вони не здійснювались між абсолютними незнайомцями, здійснювалися через кредит. “Жінки елю”, або ж місцеві трактирниці, наприклад, продавали пиво і часто здавали кімнати, клієнтам вели рахунок, і зазвичай уся сума сплачувалася в період збору врожаю.

Ринкові торговці, ймовірно, діяли так само, як і на маленьких ринках Африки чи Центральної Азії сьогодні, створюючи список надійних клієнтів, яким вони могли збільшити кредит. Схема позики грошей під відсоток також походить із Шумерського царства – її немає, наприклад, в Єгипті. Відсоткові ставки, фіксовані на рівні 20 відсотків, залишалися стабільними протягом 2 000 років. (Причиною цього був не контроль влади над ринком: на цьому етапі інститути такого роду уможливлювали саме існування ринку) Це, однак, призвело до деяких серйозних проблем. Селяни опинялися, особливо в неврожайні роки, в безнадійних боргах перед багачами і були змушені віддавати свої ферми та врешті-решт членів сім’ї в боргове рабство.

Схоже, що поступово ці обставини призвели до соціальної кризи – не стільки до суспільних заворушень, як до того, що звичайні люди почали покидати міста і в принципі будь-які заселені території та ставали напівкочовими бандитами та грабіжниками. Згодом стало традиційним, що кожен новий правитель чистив існуючі списки, скасовував усі борги і проголошував загальну амністію чи “волю”, так що всі боргові раби могли повернутися до своїх сімей. (Тут важливо зазначити, що перше слово “воля”, відоме в людській мові, шумерське amarga, буквально означає “повернення до матері”.)

Біблійні пророки запровадили схожий звичай, Ювілей, коли після семи років усі борги також скасовувалися. Цей звичай є прямим предком новозавітного поняття “прощення” (redemption). Як зазначив економіст Майкл Хадсон (Michael Hudson), схоже, що одним із нещасть світової історії є те, що інститути грошової позики під відсотки поширились з Месопотамії у більшості випадків без початкової системи контролю і балансу.

ІІ. Осьовий час (800 р. до н. е. – 600 р. н. е.). Домінантна форма грошей: монетна система і металеві злитки

Це була епоха, яка бачила виникнення монетної системи та зародження основних світових релігій в Китаї, Індії й на Середньому Сході.2 Від Епохи Войовничих царств у Китаї до роздробленості в Індії та до різанини й масового забирання в рабство, що супроводжували експансію (а пізніше й розпад) Римської імперії, це був період грандіозної винахідливості по всьому світу, але водночас і період не менш грандіозного насильства. Монетна система, яка уможливила пряме використання золота і срібла як засобу обміну, також уможливила створення ринків у більш звичному, знеособленому розумінні цього слова. Цінні метали також більше пасували для епохи воєн з тієї очевидної причини, що їх можна було красти. Монетна система, звичайно ж, була винайдена не з метою розвитку торгівлі (фінікійці, ідеальні торговці древнього світу, прийняли її одними з останніх). Видається, що вона вперше була винайдена для того, щоб платити солдатам, ймовірно спершу правителями Лідії в Малій Азії для оплати послуг їх грецьких найманців. Карфаген, ще одна велика торгівельна нація, почав чеканити монети дуже пізно, і саме для того, щоб платити своїм іноземним солдатам.

Протягом всієї античності можна говорити про те явище, яке Джефрі Ін?ем (Geoffrey Ingham) охрестив “військово-монетним комплексом”. Можливо, краще б він назвав його “військово-монетно-рабовласницький комплекс”, оскільки розповсюдження нових військових технологій (грецькі гопліти, римські легіони) завжди було тісно пов’язане з захопленням і торгівлею рабами. Іншим важливим джерелом рабів були борги: оскільки тоді держави вже не робили періодичних амністій, то ті, кому не поталанило бути громадянами головних войовничих полісів – які були загалом захищені від хижих кредиторів – були легкою здобиччю. Кредитна система Близького Сходу не була зруйнована через комерційну конкуренцію, вона була зруйнована арміями Олександра – арміями, яким було потрібно півтони срібних злитків щодня в якості заробітної плати. В копальнях, які добували злитки, в основному працювали раби. Своєю чергою, воєнні кампанії забезпечували постійний потік рабів. Як зазначалося, система імперських податків була значною мірою створена для того, щоб змушувати підданих створювати ринки, щоб солдати (а також, звичайно ж, чиновники) могли використати ті злитки для купівлі всього, що їм забагалось. Той тип безликих ринків, які колись утворювались між суспільствами або на шляху воєнних кампаній, тепер починав розповсюджуватись всередині суспільства в цілому.

Якою б не було його походження, схоже, що створення нового засобу обміну – монетні системи з’явилися майже одночасно в Греції, Індії та Китаї – мало значний інтелектуальний ефект. Дехто навіть заходить так далеко, що стверджує, нібито грецька філософія стала можливою через концептуальну інновацію, яку створила монетна система. Тим не менше, найдивовижнішим є виникнення майже в той самий час і в тих самих місцях, де також відбувалося раннє поширення монетної системи, того, що потім переросло в сучасні світові релігії: юдаїзм, християнство, буддизм, джайнізм, конфуціанство, даосизм і, нарешті, іслам. Хоча конкретні зв’язки ще потрібно детально дослідити, схоже, що певним чином ці релігії виникли як пряма реакція на логіку ринку. Грубо кажучи, якщо хтось віддає певний суспільний простір в просте егоїстичне володіння матеріальним речам, то майже невідворотно незабаром з’явиться ще хтось, щоб створити ще одну зону для того, щоб проповідувати що, з точки зору вічних цінностей, матеріальні речі не мають значення, а егоїзм – чи навіть его – ілюзорні.

ІІІ. Середні віки (600 р. н. е. – 1500 р. н. е.). Повернення до віртуальних кредитних грошей

Якщо осьовий час побачив виникнення взаємодоповнюючих ідеалів товарних ринків і універсальних світових релігій, то Середні віки були періодом, коли ці два інститути почали зливатися.3 Релігії почали брати владу над ринковими системами. Все, починаючи з міжнародної торгівлі й закінчуючи організацією місцевих ярмарок, все більше здійснювалося через соціальні мережі, які визначалися і регулювалися релігійною владою. Це, своєю чергою, уможливило повернення у всю Євразію різних форм віртуальних кредитних грошей.

В Європі, де все це відбувалося під егідою християнства, монетна система була доступна тільки спорадично і нерівномірно. Ціни після 800 р. н. е. значною мірою підраховувалися через стару каролінгську валюту, яка вже не існувала (в той час її в дійсності називали “уявними грішми”), але звичайні щоденні покупки і продажі здебільшого здійснювались іншим чином. Наприклад, одним поширеним варіантом було використання мірних рейок (tally-sticks) – зазубрених кусків деревини, які ламалися надвоє для реєстрації боргу, причому одну половину забирав кредитор, а іншу боржник. Такі мірні рейки були поширені на більшості території Англії аж до 16 століття. Більші транзакції здійснювалися за допомогою договору про обмін, а великі комерційні ярмарки слугували для безготівкового розрахунку по цьому договору. Тим часом церква регулювала правові рамки, накладаючи суворий контроль на позику грошей під відсотки та на заборону боргового рабства.

Тим не менше, справжнім центром середньовічної світової економіки був Індійський океан, який разом із караванними шляхами Центральної Азії сполучав великі цивілізації Індії, Китаю і Середнього Сходу. Тут торгівля здійснювалася в рамках ісламу: він не тільки забезпечував законодавчу структуру, яка дуже сприяла торгівельній діяльності (водночас повністю забороняючи позику грошей під відсоток), а й уможливлював мирні стосунки між торговцями значної частини земної кулі, дозволяючи створювати різноманітні витончені інструменти кредитування. Насправді Західна Європа, як і у багатьох інших речах, у цьому відношенні розвинулась доволі пізно: більшість фінансових інновацій, які досягли Італії і Франції в 11 та 12 століттях, широко використовувалися в Єгипті та Іраку з 8 чи 9 століття. Наприклад,слово “чек” походить від арабськогоsakk і появляється в англійській мові тільки близько 1220 р. н. е.

Випадок Китаю є навіть складнішим: Середні віки там почалися зі швидким поширенням буддизму, який, не маючи впливу для того щоб визначати законодавство чи регулювати комерцію, швидко пішов проти місцевих лихварів, винайшовши ломбарди – перші ломбарди почали відкриватися в буддійських храмах для того, щоб дати бідним фермерам альтернативу місцевим лихварям. Проте до того часу держава знову і знову заявляла про себе, як вона завжди робить в Китаї. Але, заявляючи про себе, вона не тільки регулювала відсоткові ставки і намагалася знищити систему боргової кабали, вона повністю відмовилась від злитків, винайшовши паперові гроші. Все це, знову ж таки, доповнювалося розвитком розмаїття складних фінансових інструментів.

Кажучи все це, я не маю на увазі, що цей період не зазнав різанини і спустошення (особливо протягом великих кочових завоювань) чи що монетна система не була, в багатьох місцях і в різні часи, важливим засобом обміну. Тим не менше, схоже, що дійсною характеристикою цього періоду був рух в іншому напрямі. Протягом більшої частини Середньовіччя гроші були значною мірою відірвані від інститутів примусу. Хтось може зазначити, що міняли були запрошені назад, до храмів, де їх можна було контролювати. Результатом цього став розквіт інститутів, які базувалися на значно вищому рівні суспільної довіри.

IV. Епоха європейських імперій (1500-1971). Повернення дорогоцінних металів

З наступом великих європейських імперій – іберійської, потім північноатлантичної – світ побачив водночас і повернення масового рабства, спустошення, воєн та розрухи, і, як результат, швидке повернення золотих та срібних злитків в якості основної форми грошей. Імовірно, історичне дослідження продемонструє, що походження цієї трансформації було складнішим, ніж ми зазвичай припускаємо. Деякі з цих процесів почали відбуватися до завоювання Нового світу. Наприклад, одним із основних чинників повернення до злитків було виникнення народних рухів у період ранньої династії Мін, у 15 й 16 століттях, що в кінцевому результаті змусило владу відмовитися не лише від паперових грошей, а й від будь-якої спроби запровадити свою власну валюту.

Це призвело до повернення немонетного срібного стандарту в значній частині китайського ринку. А оскільки податки також поступово почали сплачуватись сріблом, то незабаром більш-менш офіційною політикою Китаю стало намагання завезти якомога більше срібла в країну, щоб знижувати податки й попереджувати нові спалахи суспільних заворушень. Несподіваний величезний попит на срібло вплинув на весь світ. Більшість цінних металів, які були награбовані конкістадорами, а пізніше добуті іспанцями в копальнях Мексики і Потосі – сучасної Болівії (ціною неймовірної кількості людських життів), зрештою опинялися в Китаї. Ці глобальні зв’язки, які з часом розвинулись через Атлантику, Тихий та Індійський океани, звичайно ж, детально задокументовані. Ключовим моментом є те, що від’єднання грошей від релігійних інституцій і їх повторне з’єднання з інституціями примусу (особливо державою) супроводжувалось ідеологічною реверсією “металізму”.4

В цьому контексті кредити були у відомстві держав, які самі використовували дефіцитне фінансування – форму кредиту, яка, в свою чергу, була винайдена для фінансування дедалі дорожчих воєн. На міжнародній арені Британська імперія була незмінною в збереженні золотого стандарту протягом 19 та початку 20 століть, і в Сполучених Штатах велися великі політичні баталії довкола питання, який стандарт має домінувати – золотий чи срібний.

Це, очевидно, також був період розвитку капіталізму, індустріальної революції, представницької демократії тощо. Тут я не намагаюся заперечити важливість цих процесів, але намагаюся задати принципи, які уможливлюють бачення таких схожих подій в менш схожих контекстах. Це, наприклад, спрощує дослідження зв’язків між війною, капіталізмом та рабством.

Наприклад, система найманої праці історично виникла з системи рабства (найперші контракти по найму, про які нам відомо, від Греції до малайських полісів, в дійсності укладалися з рабами), й історично вона часто тісно прив’язана до різних форм боргової кабали – як, власне, і в наш час. Той факт, що ми трансформували ці системи мовою свободи, не означає, ніби те, що ми зараз вважаємо економічною свободою, не базується на логіці, яка протягом більшої частини людської історії вважалася самою суттю рабства.

Наша ера (1971-до сьогодні). Імперія боргу

Можна сказати, що наша ера почалася 15 серпня 1971 року, коли американський президент Річард Ніксон офіційно скасував конвертування долару в золото і успішно створив сучасні режими плаваючої валюти. В будь-якому разі, ми повернулися до ери віртуальних грошей, в якій процес споживацької покупки в багатих країнах рідко використовує навіть паперові гроші, а національні економіки значною мірою визначаються споживацьким боргом. Це той контекст, в якому ми можемо говорити про “фінансизацію” капіталу, через яку валютні спекуляції і фінансові інструменти стають окремою сферою, відокремленою від будь-яких прямих зв’язків з виробництвом чи навіть комерцією. Це, звичайно ж, саме та сфера, яка сьогодні переживає кризу.

Що можна напевне сказати про цю нову еру? Поки дуже-дуже мало. Тридцять чи сорок років – це ніщо за мірками, з якими ми маємо справу. Очевидно, що цей період тільки почався. Тим не менше, попередній аналіз, яким би сирим він не був, дозволяє нам починати висувати деякі змістовні припущення.

Історично, як ми побачили, епохи віртуальних, кредитних грошей також супроводжувались створенням певного роду всеохоплюючих інституцій – священних правителів Месопотамії, юдейських Ювілеїв, законів шаріату чи християнського канонічного права – які накладали певного роду контроль на потенційно катастрофічні соціальні наслідки боргів. Майже незмінно вони включали інституції (які зазвичай не мусили збігатися з державою, радше були масштабнішими) для захисту боржників. До теперішнього часу процеси протікають іншим чином: починаючи з 80-их, ми почали спостерігати створення першої ефективної планетарної адміністративної системи, яка діє через МВФ, Світовий банк, корпорації та інші фінансові інституції та значною мірою націлена на захист інтересів кредиторів.

Однак ця система дуже скоро зазнала кризи: спочатку через дуже стрімкий розвиток глобальних соціальних рухів (альтер-глобалістський рух), які ефективно знищили моральний авторитет інститутів типу МВФ і залишили багатьох із них на грані банкрутства; а зараз через поточну банківську кризу і колапс глобальної економіки. Хоча нова ера віртуальних грошей тільки почалася і довгострокові наслідки поки зовсім неясні, ми вже можемо зробити один чи два висновки. По-перше, звернення до віртуальних грошей саме по собі не обов’язково є підступним ефектом капіталізму. Насправді ситуація може бути абсолютно протилежною. Хоча б тому, що протягом більшої частини людської історії системи віртуальних грошей створювались і регулювались таким чином, щоб забезпечити неможливість виникнення будь-чого схожого на капіталізм – принаймні не в такій формі, в якій він існує зараз, коли більшість населення світу поставлено в такі умови, які в багатьох інших періодах вважалися б рівноцінними рабству. По-друге, потрібно підкреслити центральну роль насильства у визначенні самих концептів, за допомогою яких ми уявляємо “суспільство” і “ринки”, – а насправді й багато наших найелементарніших ідей про свободу. Світ, який не так тотально заповнений насильством, швидко почав би розвивати інші інституції. І нарешті, роздуми про борг поза подвійною інтелектуальною гальмівною сорочкою держави і ринку відкривають захоплюючі можливості. Наприклад, ми можемо задатися питанням: у суспільстві, в якому той фундамент насильства нарешті буде зруйновано, що саме будуть винні одне одному вільні чоловіки і жінки? Якого роду обіцянки і зобов’язання вони мають давати одне одному?

Будемо сподіватися, що колись кожен матиме можливість почати ставити перед собою такими запитання. У такі часи, як зараз, важко хоч щось передбачити.

  1. Geoffrey W. Gardiner, "The Primacy of Trade Debts in the Development of Money", in Randall Wray (ed.), Credit and State Theories of Money: The Contributions of A. Mitchell Innes, Cheltenham: Elgar, 2004, p.134.
  2. Фраза "Осьовий час" була вперше вжита Карлом Ясперсом для позначення відносно короткого періоду між 800 р. до н. е. та 200 р. до н. е., під час якого, на його думку, маже всі основні філософські традиції, про які ми знаємо сьогодні, виникли одночасно в Китаї, Індії та Східному Середземномор'ї. Тут я використовую цю фразу у більш широкому розумінні Льюїса Мамфорда, яке позначає період виникнення всіх існуючих світових релігій, простягаючись приблизно від часів Заратустри і до часів Мухаммеда.
  3. До них я тут включаю майже все, що загалом прийнято називати "темними віками" в Європі, до більш раннього періоду, який характеризувався хижацьким мілітаризмом і відповідною важливістю злитків: набіги вікінгів та відоме стягнення danegeld з Англії в 800-их, можна розглядати як одні з останніх проявів епохи, в якій хижацький мілітаризм йшов пліч-о-пліч із накопиченням золотих та срібних злитків.
  4. Звичайно ж, міф про бартер і товарні теорії грошей розвинулися в цей період.

Published 4 March 2013

Original in English
Translation by Oksana Dutchak
First published in Spilne (Ukranian verison); Eurozine (English version)

Contributed by Spilne [commons]
© David Graeber / Spilne Eurozine

PDF / PRINT

recommended articles